4 грудня 1991 року. Середа.

Продовжуємо нашу подорож назад в майбутнє, тож надворі у нас середа, 4 грудня, а рік на календарі 1991-й. Треба ж дізнаться, що у світі коїться. Для цього йдемо до найближчої зупинки, купуємо в кіоску ранкові газети, сідаємо в тролейбус і читаємо.

Газети це… як вам сказать… це такі великі клапті м’якого паперу, на якому друкувалися вчорашні новини і всяка чепуха. Люди їх читали в громадському транспорті, як зараз смартфони, тільки в газетах статті не можна було лайкати і коментувати. Зате газети можна було використовувати за деякими іншими призначеннями, дуже удобно.

Так ось, зранку 4 грудня бачимо в газетах коротеньке повідомлення: “Відбулася телефонна розмова Президента України Л.М.Кравчука з Президентом США Дж.Бушем”. Ну нарешті! Правда конкретики ніякої: привітав, побажав, обмінялися, домовилися… Ну але ж ми читачі досвідчені. Всі, хто виріс на радянській пресі були великими майстрами читати між рядками. Тому із того куцого повідомлення всім ясно, що США Україну не визнали. Інакше заголовок був би інший і великими літерами: “США визнали Україну”. А так ні.

Загалом оте газетне повідомлення залишило тоді в діда двояке відчуття. З одного боку погано, що США не заявляють про своє визнання нашої незалежності. Невже Буш подзвонив Кравчуку аби примусити його повернутися в переговорний процес по створенню обновльонного союзу? Гм… Навряд чи. Референдум настільки переконливий, що навіть президент США не зможе ним знехтувати. Демократія, всі діла. Водночас сам факт розмови американського президента з нашим першим президентом втішив. Може й справді українська діаспора в Америці відмобілізувалася, взяла Білий Дім в облогу і погрожує штурмом? От Буш і вимушений проявляти до України приязну увагу… Непонятно поки… Як би дізнатися, про що ті Кравчук із Бушем балакали?

Щоб точно дізнатися про що вели телефонну розмову глави держав є один простий і надійний спосіб: треба потерпіти років 30, далі відкрити Вікіджерела, і оп-ля! А там повний текст стенограми телефонної розмови Кравчука й Буша від 3 грудня 1991 року. Все просто.

Що ж ми там бачимо? Ми бачимо, що розмова їхня була коротенькою, хвилин 10 і розмовляли вони через перекладача. Тобто реально розмова тривала 5 хвилин. Буш привітав Кравчука “з приголомшливою перемогою і вражаючими результатами референдуму”, а той у відповідь дуже дякував, але нагадав Бушу про їхню розмову у Києві в серпні. Ну, тіпа підколов Буша, який знаходячись у Києві відгукувався про ідею української незалежності скептично.

Буш цю дєрзость єхидного Кравчука безропотно проковтнув і перейшов до суті справи: попрохав прийняти помічника держсекретаря Найлза, коли той буде в Києві. А заодно повідомив, що згодом сам держсекретар Бейкер полетить у Москву та Київ із завданням сприяти мирному врегулюванню всіх економічних та оборонних питань, що виникають у нових обставинах між Україною та Росією. Кравчук легко погодився прийняти і Найлза, і Бейкера і взагалі він за мир, за дружбу, за улыбки милых, их счастливый смех. А далі, ніби між іншим, повідомив американському колезі, що наступної суботи (7 грудня) полетить у Білорусь, де зустрінеться із Єльциним та Шушкевичем. Джордж Буш приходить від цієї новини у повний захват: “Дуже важливо. Це чудово!”.

Ах ти ж падло ти отаке… Виявляється Кравчук іще 3 грудня знав, що летітиме в Біловезьку Пущу, а нам нічого не сказав! Ну шо за мода в тих політиків усе втіхаря робить?

Гортаємо газету далі, а там як завжди обурені листи трудящих з приводу різних негараздів. Наприклад, через безконтрольне зростання продуктових цін на ринках, де орудують спекулянти. Громадян особливо обурює, що в той час, як у республіки Союзу можна везти не більше 1 кг м’ясо-ковбасних виробів, польські і румунські туристи безконтрольно скуповують шинку та ковбасу цілими автівками, через те м’ясо на базарі коштує вже 23-25 карбованців за кілограм. Треба припинити вивезення продуктів харчування за межі України, вимагає пенсіонерка М.Н.Власюк. Далі в газеті кримінальна хроніка, поради сексологів, астрологічний прогноз, словом нічого цікавого. Згортаємо газету та ховаємо її в кишеню для подальшого використання. Зачекаємо на вечірні новини.

Увечері громадяни дізнавалися про новини з телевізора. Всі знали о котрій точно і на якому каналі буде випуск вечірніх новин, бо дивилися і союзне телебачення, і російські канали (вони тоді були опозиційні союзному, отже цікавіші), і звісно український канал УТ. Який увечері 4 грудня 1991 року повідомив нам, про визнання України з боку ще двох держав – Литви та Латвії, верховні ради яких ухвалили відповідні заяви.

В дідовій шухляді копії обох отриманих тоді у Києві офіційних документів чемно пролежали 30 років, і сьогодні я їх із задоволенням публікую.

Однак, нагадаю, що Литва іще до референдуму підписала з Україною протокол про встановлення дипломатичних відносини, тому в дідовій (неофіційній) хронології визнання України ця чудова країна вже є. До речі, і у заяві Верховної Ради Литовської Республіки, яку підписав її голова Вітаутас Ландсбергіс, підписання українсько-литовського протоколу від 21 листопада 1991 року згадується і схвалюється.

Отже, на вечір 4 грудня 1991 року список країн, які офіційно визнали Україну, виглядав у діда так:

1. Грузія – 27 серпня 1991 року

2. Литва – 21 листопада 1991 року

3. Польща – 2 грудня 1991 року

4. Канада – 2 грудня 1991 року

5. Угорщина – 3 грудня 1991 року

6. Словенія – 3 грудня 1991 року

7. Латвія – 4 грудня 1991 року

З випуску вечірніх теленовин того дня ми дізналися ще про одну цікаву подію. Диктор бадьоро повідомив, що завтра, 5 грудня, у Верховній Раді відбудеться урочиста… далі він вжив якесь незвичне, чудернацьке слово – інавгурація… президента України Леоніда Кравчука, пряму трансляцію якої здійснюватиме УТ. Це Кравчук мабуть присягатиме. Цікаво, подивимося.

Далі буде.