…Ярослав начитався різних книжок, з яких довідався, що в передових державах його сучасності правитель керує своїми володіннями не гасаючи по країні й віддаючи особисті вказівки, а через професійних менеджерів, які у своїй щоденній роботі мусять керуватися писаними правилами. Єдиними для всієї держави. Інакше кожен діятиме на власний розсуд, а звідси — зловживання, самочинство, корупція і бунти. Тому Ярослав вирішив проявити законодавчу ініціативу і дати нашій країні перші писані закони. Хороша справа, нехай князь собі спокійно пише, не будемо йому заважати. А поки дідусь розкаже, у яких умовах жила собі Русь, щоб було зрозуміліше, у чому полягала суть правової реформи Ярослава.

До Ярослава Русь писаних законів не знала, але не можна казати, що наші предки жили в умовах суцільного правового нігілізму. Ні, вони спиралися на віковічні правові традиції своїх предків. Бо й у наших предків, як це не дивно, також були свої предки. А ті прапредки були собі людьми простими й керувалися неписаним звичаєвим правом. За яким справедливість розумілася просто: «Око за око — зуб за зуб». На перший погляд, ніби логічно, але в результаті подібної юридичної практики по містах і селах Русі ходило багато беззубих і однооких.

Бо виглядало тодішнє правосуддя приблизно так.

Уявімо собі сонячний літній ранок на світанку раннього середньовіччя десь на Поліссі. Мальовниче село потопає в садах, подекуди чути гавкіт собак і рохкання свиней. Молодиці насипають курям просо й ліниво сваряться між собою через тини. Аж тут вулицею суне гурт парубків, в одного сорочка заляпана кров’ю. Хлопці рішуче чимчикують до сільського старійшини, заінтриговані молодиці, покинувши курей, рушили за ними. Подамося за селянами й ми та послухаємо, про що там буде мова.