25 грудня 1991 року. Середа.

Останній пост проєкту.

“Good Evening and Merry Christmas to all Americans across our great country” – такими словами розпочав свою різдвяну промову 1991 року президент США Джордж Гербер Уокер Буш. А далі сказав таке… про що мріяв мабуть іще президент Трумен. І точно мріяв Рейган. Проте історія розпорядилася так, що місія повідомити американцям і всьому світу, що “the Soviet Union is no more” (“Радянського Союзу більше немає”) випала саме Бушу старшому .

Втім, і без виступу президента США день 25 грудня 1991 року видався на рідкість насиченим. Настільки, що люди, які тоді цілими днями мерзли у чергах за елементарними продуктами, не дуже вже на ті новини й зважали. Про виступ Буша взагалі ніхто не знав, але чимало було й таких, хто навіть останнього виступу Горбачова не чув. І знаменитих кадрів спуску над Кремлем прапору СРСР та підйому замість нього російського триколору не бачив. Врем’я тоді таке було, що за запитання “Ти чув виступ Горбачова?” могли й побити. Шо за дурні вопроси? От нема чого робить, лише того балабола горбатого слухать.

Так, це правда – смерть СРСР помітили далеко не всі. Та й ті, хто помітив, великого значення тоді не надав. Людям усе було якось… як тоді казали… монопенісуально. І в цій апатичній байдужості й полягає чи не головна причина чому СРСР сконав тихо, без особливого драматизму та кровопролиття.

Але дідусь затіяв писати ці пости не щоб ділитися рефлексіями сучасника, а щоб ми разом відстежили драматичний процес міжнародного визнання незалежності України. Тому, для порядку, згадаємо які держави визнали незалежність України того історичного дня 30 років тому.

25 грудня 1991 року Україну визнала Держава Ізраїль. Принаймні так стверджують енциклопедії й довідники. Формально це так, бо того дня дійсно пролунав виступ міністра закордонних справ Ізраїля Девіда Леві, в якому він констатував факт припинення існування СРСР та оголосив про визнання Ізраїлем незалежності усіх її республік.

Однак, по справедливості день визнання Ізраїлем України має бути віднесений на 19 грудня. Ось нота, у якій МЗС Ізраїля офіційно заявляє про свою згоду встановити з Україною дипломатичні відносини на рівні посольств.

Датою ж встановлення дипвідносин запропоновано вважати отримання від України ноти-відповіді, а така нота була надіслана з Києва в Єрусалим 26 грудня. Отже завтра виповнюється рівно 30 років встановлення дипломатичних відносин між Україною та Ізраїлем. Небагатьма у світі державами, на прапорах яких немає кольору крові.

25 грудня Україну во ім’я Аллаха визнала і Ісламська Республіка Іран. Ось копія ноти посольства Ірану в Москві, у якій повідомляється про визнання державної незалежності Республіки Україна – дуже часта помилка перших років незалежності. Іноземні дипломати навіть назву нашої країни знали не дуже твердо.

Верховна Рада Республіки Таджикистан ухвалила того дня постанову про визнання незалежності усіх республік колишнього СРСР, серед них і України (публікую).

Аналогічну заяву оприлюднив і уряд Мексики (публікую).

Взагалі, починаючи з 25 грудня практика індивідуального визнання окремими державами України припиняється, незалежність республік колишнього СРСР визнається гуртом.

Ну і найостанніше того дня, але геополітично найважливіше – визнання з боку Сполучених Штатів Америки. Визнання пролунало у промові Буша старшого (публікую), з якої дідусь і розпочав сьогоднішній пост.

Таким чином, за підсумками 25 грудня 1991 року перелік країн, які визнали незалежність України вигладає у діда так (з офіційним є деякі розбіжності):

1. Грузія – 27 серпня 1991 року

2. Литва – 21 листопада 1991 року

3. Польща – 2 грудня 1991 року

4. Канада – 2 грудня 1991 року

5. Угорщина – 3 грудня 1991 року

6. Словенія – 3 грудня 1991 року

7. Латвія – 4 грудня 1991 року

8. Росія – 5 грудня 1991 року

9. Хорватія – 5 грудня 1991 року

10. Болгарія – 5 грудня 1991 року

11. Аргентина – 5 грудня 1991 року

12. Болівія – 5 грудня 1991 року

13. Куба – 6 грудня 1991 року

14. Чеська і Словацька Федеративна Республіка – 9 грудня 1991 року

15. Естонія – 9 грудня 1991 року

16. Туреччина – 16 грудня 1991 року

17. Швеція – 19 грудня 1991 року

18. Ізраїль – 19 грудня 1991 року

19. Киргизстан – 20 грудня 1991 року

20. Туркменістан – 20 грудня 1991 року

21. Коста-Ріка – 23 грудня 1991 року

22. Казахстан – 23 грудня 1991 року

23. Швейцарія – 23 грудня 1991 року

24. Ліхтенштейн – 23 грудня 1991 року

25. Білорусь – 24 грудня 1991 року

26. Норвегія – 24 грудня 1991 року

27. Монголія – 24 грудня 1991 року

28. Афганістан – 24 грудня 1991 року

29. Іран – 25 грудня 1991 року

30. Таджикистан – 25 грудня 1991 року

31. Мексика – 25 грудня 1991 року

32. США – 25 грудня 1991 року.

Після 25 грудня 1991 року визнання України, як і решти республік колишнього СРСР, а також встановлення з іноземними країнами дипломатичних відносин, носило вже по суті технічний характер. То все дуже важливо й цікаво, але широкому загалу може бути нудно. Тому сьогодні дідусь свій невеличкий проєкт “1991 рік – хроніка міжнародного визнання України: за документами з дідової шухляди” на цьому й завершить.

Але завершуючи дозволю собі нагадати із чого розпочав ці публікації. Із осені 1943 року, коли Сєргей Міхалков на замовлення Сталіна написав гімн про “союз нерушимый” та про “сплотила навеки”. А водночас воїни багатонаціональної УПА на конференції в селі Будераж на Рівненщині винесли СРСР смертний вирок.

У 2000 році той же Сєргей Міхалков написав гімн Росії уже на замовлення Путіна, більш знаного зараз як Хуйло. І в перелицьованому тексті знову бачимо: “Братских народов союз вековой” і “Так было, так есть и так будет всегда!”. У Міхалкова дуже легка рука.