23 грудня 1991 року. Понеділок.

Продовжуємо (точніше, вже майже завершуємо) відстежувати хроніку міжнародного визнання незалежності України і звично повертаємося на 30 років назад. Точніше, вперед у минуле!

Попередній пост був за 19 грудня, коли Україну визнало Королівство Швеція. Далі, якщо вірити енциклопедіям і довідникам, тривалий час нічого не відбувалося, аж поки Україну 23 грудня не визнав Казахстан.

Насправді це не так. Адже у суботу, 21 грудня, відбулася дуже серйозна подія, яка суттєво прискорила процес міжнародного визнання. А саме – в Алма Аті пройшов саміт глав держав колишнього СРСР, який скликав ображений на Єльцина, Шушкевича та Кравчука, Нурсултан Абішович Назарбаєв. Бо й справді – ті взяли і втрьох розпустили СРСР, створили СНД, а його не дочекалися. Тому пан Назарбаєв зібрав у себе в Алма Аті президентів усіх колишніх республік колишнього СРСР. Прилетіли всі окрім глав трьох балтійських держав і звісно Грузії.В ході саміту була підписана Алма Атинська декларація, за якою ще 8 незалежних держав визнали, що “СРСР фсьо” та приєдналися до створеного Єльциним, Кравчуком і Шушкевичем СНД. Після чого на ображеного Назарбаєва своєю чергою смертельно образився Горбачов. Бо тепер уже він точно залишався без країни і, відповідно, без посади.

Але на ображених воду возять, хлопці в Алма Аті добряче відпочили та розлетілися по своїх столицях правити й насолоджуватися життям. І навіть забули один одного визнати. Кажуть, що не забули лише президенти Киргизстану та Туркменістану, які зробили це ще напередодні зустрічі в Алма Аті. Але документів не надали, принаймні в дідовій шухляді їх точно нема. Втім, у списках вони значаться, тому повіримо їм на слово, що Киргизстан й Туркменістан визнали Україну ще 20 грудня.

А от Нурсултан Назарбаєв, вирішив, що усе має бути задокументовано солідно та красиво. Тому рівно 30 років тому дисциплінована Верховна Рада Республіки Казахстан ухвалила рішення про визнання державної незалежності усіх республік колишнього вже СРСР. Серед них і України, про що президент Назарбаєв чемно повідомив свого українського колегу Леоніда Кравчука в листі від 27 грудня. Публікую копію цього історичного документу із підписом самого Нурсултана Абішовича.

Однак на сайті МЗС України ми можемо побачити ще одну дату – 23 грудня 1991 року. Коли про своє визнання нашої держави нібито заявила Коста-Ріка. Чому нібито? Спробую пояснити.Звернімося до першоджерела. Ось перед нами копія ноти посольства Коста-Ріки в СРСР від 23 грудня 1991 року, адресована Постійному представництву Кабінету Міністрів України в Москві (був колись такий орган). Цей документ – для справжніх гурманів, бо нота без перебільшення прекрасна. Нота супер інформативна і водночас ні про що.

Із тексту ми довідуємося, що уряд Коста-Ріки 20 грудня заявив, що готовний визнати незалежність РСФСР, України і Білорусі. Але не зараз. А найближчими днями. Чому? Бо виявляється, є ідея, щоб незалежні держави колишнього СРСР визнала уся Латинська Америка одразу. І з цією метою готується якась спільна латиноамериканська акція. Однак, заспокоює нас посольство, якщо навіть країни континенту не зуміють домовитися, то все одно Коста-Ріка це зробить самостійно. Тому, шановні українці, будь ласка не хвилюйтеся, найближчими днями ми вас визнаємо, не розходьтеся.

Уявімо себе на місці українського дипломата, якому до рук потрапляє ця нота – от що з нею робити? Просто взяти до відома та підшити до папки? Чи все-таки передати до прес-служби для поширення у ЗМІ? Це вже визнання незалежності, чи ще ні?

Очевидно, в МЗС вирішили, що раз нота є, то її треба десь зафіксувати. Тому Коста-Ріку красивим каліграфічним почеркому внесли до списку країн, які визнали Україну, і поставили дату – 20 грудня. Чиясь владна рука виправила дату на 23 грудня, а далі той список подали керівництву держави серед зведення свіжих міжнародних подій того дня. Однак передати це повідомлення у ЗМІ не ризикнули, тому громадськість про важливе рішення уряду Коста-Ріки того морозного понеділка так і не довідалася. Саме через те в одних списках Коста-Ріка є, а в інших її нема. Ох і вміють деякі люди на рівному місці усе заплутати.

На цьому плутанина не закінчується, бо далі в нас у списку від 23 грудня іде славнозвісна Швейцарська Конфедерація. Правда, в інших списках вказується, що Швейцарія визнала Україну 24 грудня. Щоб розібратися в цьому питанні знову звернемося до першоджерела. Ось перед нами нота Посольства Швейцарії в Москві від 24 грудня, в якій вишуканою французькою повідомляється, що віце-президент Федеральної Ради Швейцарії пан Рене Фелбер сповістив пана Леоніда Макаровича Кравчука про рішення визнати Україну та встановити дипломатичні відносини. І чорним по білому – зробив він це 23 грудня! Ну хоч тут усе ясно, тому впевнено записуємо – Швейцарія визнала Україну рівно 30 років тому, 23 грудня 20… тьху ти… 1991 року.

Далі в деяких списках міститься Князівство Ліхтенштейн, а в деяких не міститься. Якщо майбутні історики спробують розібратися й кинуться шукати першоджерело, то нічого не знайдуть. Бо не було ніякої дипломатичної ноти, не було й офіційної заяви тамтешнього князя, шановного Ганса-Адама ІІ, більш знаного під іменем Йоганнес Адам Фердинанд Алоїз Йозеф Марія Марко д’Авіано Пій фон унд цу Ліхтенштайн. Все пояснюється набагато простіше. Десь із 1919 року Ліхтенштейн у більшості випадків в міжнародних стосунках представляє Швейцарія. Тобто визнання з боку Швейцарії автоматично означало, що і Ліхтенштейн теж Україну визнає. А оскільки предки шановного Ганса-Адама ІІ нічим на території України не володіли, майнових претензій княжого дому до нас не було, то й проблем на щастя не виникло.

Отже, на вечір 23 грудня 1991 року список країн, які визнали Україну, виглядав у діда так:

1. Грузія – 27 серпня 1991 року

2. Литва – 21 листопада 1991 року

3. Польща – 2 грудня 1991 року

4. Канада – 2 грудня 1991 року

5. Угорщина – 3 грудня 1991 року

6. Словенія – 3 грудня 1991 року

7. Латвія – 4 грудня 1991 року

8. Росія – 5 грудня 1991 року

9. Хорватія – 5 грудня 1991 року

10. Болгарія – 5 грудня 1991 року

11. Аргентина – 5 грудня 1991 року

12. Болівія – 5 грудня 1991 року

13. Куба – 6 грудня 1991 року.

14. Чеська і Словацька Федеративна Республіка – 9 грудня 1991 року

15. Естонія – 9 грудня 1991 року

16. Туреччина – 16 грудня 1991 року

17. Швеція – 19 грудня 1991 року

18. Киргизстан – 20 грудня 1991 року

19. Туркменістан – 20 грудня 1991 року

20. Коста-Ріка – 23 грудня 1991 року

21. Казахстан – 23 грудня 1991 року

22. Швейцарія – 23 грудня 1991 року

23. Ліхтенштейн – 23 грудня 1991 року

Ну що ж, в принципі непогано… Але ж ясно, що тепер уряди і президенти більшості держав підуть на різдвяні свята і процес визнання відновиться лише наступного року. Якщо відновиться. Тобто усе ж таки погано… Погано, бо США та країни-важковаговики так досі і не визнали.Але ж є чимало мусульманських країн, які Різдво не святкують. То може завтра хтось із них визнає Україну?

Далі буде.