Чудово розумію, що сюди, в цей блог мало хто загляне. І це прекрасно, бо є можливість писати максимально широко та відверто. Більше навіть для самого себе, ніж для загалу. А якщо й зазирне сюди, на дідову письменницьку кухню, якийсь цікавий читач, то принаймні зрозуміє, чому отой Четвертий том так довго не виходить. І може не гніватиметься сильно на діда.
«Пора вже довести до пуття ту «Історію України від діда Свирида» – думка, яка мене постійно муляє. Сформувалось навіть якесь почуття провини перед читачами. Адже перша книга Історії вийшла в далекому вже нині 2015 році. Друга — у 2017-му, а третя — у 2020-му. І ось надворі весна 2026 року, а четверта книга так досі і не побачила світ. Хоча готувалось все до її виходу ще у 2022-му. Але…
Коли діда було поранено і довелось надовго залягти до шпиталю, вирішив – от тепер точно допишу її нарешті. Але якби ж ви знали, які всі поранені зайняті люди. Тут тобі й процедури, й обходи, й відвідувачі… Які постійно провідують поранених, випитуючи що тобі хочеться. Ти чесно признаєшся, що найдужче тобі хочеться спати. Але ті з розумінням посміюються. Вони ж знають, що насправді найбільше поранений хоче їсти! Важке життя в поранених, трудно доводиться…
Тобто викроїти час для письменництва у шпиталі дуже непросто. Крім того, коли я почав перечитувати з планшета текст уже майже готового четвертого тому, то увесь час ловив себе на думці – «Ні, не годиться. Все не годиться». Писалось же усе ще до повномасштабного вторгнення, у настроях відносно мирного часу… Словом, дід навважився та разом стер усю оту писанину. І почав усе заново.
Писав нерівно, у кілька наскоків… а потім перечитуючи був ще дуже невдоволений. Не казатиму чому, але… повірте діду на слово – шпиталь не найкраще місце для написання веселих, життєрадісних книг. Тому текст четвертого тому був мною знищений удруге.
І ось зараз уже третя спроба написати Четверту книгу Історії України, яка охоплюватиме два століття – XVII i XVIII (епоха «від Сагайдачного до Котляревського»). Твердо вирішив більше в перфекціонізм не баритись і друкувати вже що вийде. Краще ж все одно уже не напишу.
План такий – до 26 липня 2026 року завершити чорнову версію книги четвертої, це десь 600 сторінок. Після чого настає крива пора редагування, коли автор бере до рук редакторського ножа. Бо ж ніщо так не покращує текст, як його скорочення.
Криваву вакханалію редагування слід завершити тижні за два… ну, кого я обманюю. Хоч би до 1 вересня завершити оте редагування. А відредагований текст розіслати ученим людям на наукову експертизу. Паралельно готуємо ілюстрації, історичні мапи тощо.
З 1 жовтня – верстка, це тижні два… Тобто завдання до 15 жовтня отримати вже готовий макет книги. Який і здати в друкарню, на друк.
За всяку ціну (і це непорушний дедлайн), книга має бути надрукована до 1 грудня 2026 року. Щоб найтемніші з найменших читачів могли її отримати в подарунок від Миколая.
Написав оце дід, задоволено всміхнувся – план є, а це вже пів діла. І хоч думок дурення багато, але з робочого настрою себе збивати більше нікому не дозволю. До роботи! 🙂